Вторая книга царствГлава 19 |
|
1 |
|
2 В тот день победа обернулась всенародной скорбью: стало известно народу, что царь горюет о сыне. |
|
3 И воины возвращались с битвы в город украдкой, как прокрадываются после постыдного бегства с поля боя. |
|
4 А царь, закрыв лицо, кричал во весь голос: «Сын мой Авессалом, Авессалом, сын мой, сын мой!» |
|
5 Тогда Йоав вошел во дворец к царю и сказал: «Ты обесславил ныне всех своих слуг, которые спасли сегодня жизнь тебе, твоим сыновьям и дочерям, женам и наложницам! |
|
6 Ты, верно, любишь ненавидящих тебя и ненавидишь любящих: ты показал сегодня, что и военачальники, и воины для тебя — ничто! Теперь я знаю: если бы Авессалом был жив, а мы все мертвы, ты бы был доволен. |
|
7 Так встань же, выйди и ободри слуг своих, потому что, ГОСПОДОМ клянусь, если не выйдешь — этой же ночью не останется у тебя ни одного человека, и будет эта беда страшнее всех бед, которые постигали тебя с юных лет и доныне». |
|
8 Тогда царь поднялся и сел у ворот, и всему войску возвестили: «Царь сидит у ворот», и все люди стали подходить к царю. |
|
9 И стал народ во всех родах Израилевых спорить: «Царь избавлял нас от врагов! Он спасал нас от филистимлян, а теперь бежал из страны из-за Авессалома. |
|
10 Но Авессалом, которого мы помазали над собой, погиб в битве — так что же теперь вы молчите, что мешает вам возвратить царя?» |
|
11 |
|
12 Братья, вы из одного народа, одной со мной крови, зачем вам быть последними, когда нужно возвратить царя?“ |
|
13 И Амасе скажите: „Разве ты не из одного со мной народа, не одной со мной крови? Пусть так-то и эдак поступит со мной Бог и добавит к тому еще, если я до конца дней твоих не сделаю тебя военачальником вместо Йоава“». |
|
14 Так он склонил на свою сторону иудеев, всех как одного, и они отправили к царю гонца со словами: «Возвращайся вместе со всеми слугами!» |
|
15 Царь выступил в обратный путь к Иордану, а иудеи шли в Гилгал навстречу ему, чтобы перевести его через Иордан. |
|
16 |
|
17 а с ним тысяча человек вениаминитян и Цива, слуга Саулова дома, со своими пятнадцатью сыновьями и двадцатью слугами. Они устремились к Иордану, туда, где был царь, |
|
18 и сами перешли на ту сторону, чтобы переправить через Иордан царскую семью и тем угодить царю. Едва Шими, сын Геры, перешел Иордан, он пал ниц пред царем. |
|
19 «Не ставь мне в вину, владыка мой, — стал просить он царя, — и не попомни того, как нечестиво поступил слуга твой в день, когда владыка мой царь вышел из Иерусалима. Да не примет этого царь близко к сердцу! |
|
20 Я, твой слуга, сознаю, что согрешил, и вот сегодня я первым из всего рода Иосифова пришел встретить владыку моего царя!» |
|
21 Авишай, сын Церуи, сказал: «Разве не достоин Шими смерти за то, что проклинал помазанника ГОСПОДНЕГО?» |
|
22 Но Давид ответил: «Что мне до того, сыны Церуи, что вы склоняете меня сегодня к злу? Разве такой нынче день, чтобы казнить кого-то в Израиле, — ведь очевидно, что ныне я вновь царь над Израилем!» |
|
23 И, обратившись к Шими, царь сказал: «Тебя не казнят» — и поклялся ему в том. |
|
24 |
|
25 Когда он вышел из Иерусалима навстречу царю, тот спросил его: «Отчего ты не ушел со мной, Мефивошет?» |
|
26 «Владыка мой царь, — ответил он, — мой слуга обманул меня! Я хотел оседлать осла и верхом отправиться с владыкой моим царем, ведь я хром. |
|
27 А слуга оклеветал меня перед владыкой моим царем. Но владыка мой царь — как ангел Божий: поступай, как тебе угодно. |
|
28 Весь род отца моего ничего не заслужил от владыки моего царя, кроме смерти, но ты посадил своего слугу за царский стол — чего еще требовать мне, о чем взывать к царю?» |
|
29 Царь ответил ему: «К чему долгие разговоры? Вот мое решение: вы с Цивой должны поделить поля между собой». |
|
30 «Да пусть он возьмет себе всё, — сказал царю Мефивошет, — раз владыка мой царь благополучно вернулся домой!» |
|
31 |
|
32 Барзиллай был глубоким стариком: ему было восемьдесят лет. Будучи очень богат, он снабжал царя припасами, пока тот оставался в Маханаиме. |
|
33 Царь предложил Барзиллаю: «Иди со мной, теперь я позабочусь о тебе в Иерусалиме!» |
|
34 Но Барзиллай отвечал царю: «Сколько мне еще осталось жить, куда уж мне отправляться с царем в Иерусалим? |
|
35 Мне теперь восемьдесят лет, отличу ли я доброе от худого, когда стану пробовать пищу и питье, когда стану слушать певцов и певиц? К чему слуге твоему быть обузой владыке моему царю? |
|
36 Твой слуга пройдет немного с царем за Иордан, но к чему царю наделять меня такой наградой? |
|
37 Позволь слуге твоему вернуться в свой город и умереть там, возле могилы отца и матери. Но вот слуга твой Кимхам, мой сын, — пусть он отправится далее с владыкой моим царем, и поступай с ним, как тебе угодно». |
|
38 Царь ответил: «Пусть Кимхам отправится со мной, и я поступлю с ним, как угодно тебе, и всё, чего ни пожелаешь от меня, сделаю тебе». |
|
39 Весь народ перешел через Иордан, и сам царь тоже перешел. Царь поцеловал Барзиллая и благословил его, и тот вернулся к себе. |
|
40 Царь отправился в Гилгал, и Кимхам пошел с ним. Всё войско иудейское и половина воинов израильтян были с царем на переправе. |
|
41 |
|
42 Ответили иудеи израильтянам: «Но ведь царь родственник нам, зачем гневаться по такому поводу? Разве мы ели хлеб царя или получили от него подарки?» |
|
43 Израильтяне отвечали иудеям так: «В царстве — десять частей наших, так что и Давид более наш, чем ваш! Что же вы обесславили нас? Разве не мы первыми заговорили о том, чтобы возвратить нашего царя?» Но ответ иудеев был более резким и обидным, чем ответ израильтян. |
2-а СамуїловаРозділ 19 |
|
1 |
|
2 А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жало́бу по Авесаломові“. |
|
3 І того дня ця перемо́га обернулася на жало́бу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“ |
|
4 І прокрада́вся народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоро́млений своєю втечею з бо́ю. |
|
5 А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“ |
|
6 |
|
7 через те, що ти любиш тих, хто тебе нена́видить, і нена́видиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вожді́в ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесало́м був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в оча́х твоїх... |
|
8 А тепер устань, і говори до серця свої́х рабів. Бо присяга́ю Господом, якщо ти не ви́йдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночува́ти з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що прихо́дило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“ |
|
9 І цар устав та й засів у брамі, а всьому наро́дові доне́сли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“ І посхо́дився ввесь народ перед царське́ обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів. |
|
10 І спереча́вся ввесь народ по всіх Ізраїлевих племе́нах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филисти́млян, а тепер утік із кра́ю перед Авесаломом. |
|
11 А Авесало́м, якого ми пома́зали були́ над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“ |
|
12 І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старши́х: Чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому. |
|
13 Ви бра́ття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя? |
|
14 А Амасі́ скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не бу́деш у мене вожде́м ві́йська по всі дні замість Йоава“. |
|
15 І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одно́го чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слу́ги!“ |
|
16 І вернувся цар, і прийшов аж до Йорда́ну, а Юда прийшов до Ґілґалу назу́стріч царе́ві, щоб перепрова́дити царя через Йордан. |
|
17 А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зу́стріч царя Давида. |
|
18 І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем. |
|
19 І перейшов поро́н, щоб перепрова́дити царськи́й дім та зробити, що було добре в оча́х його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той перехо́див Йордан, |
|
20 та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені пере́ступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого! |
|
21 Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йо́сипового дому перший, щоб вийти зустрі́ти мого пана царя“. |
|
22 А Авіша́й, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього пома́занця?“ |
|
23 А Давид відказав: „Що́ вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану́? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“ |
|
24 А до Шім'ї цар сказав: „Не помреш!“ І заприсягну́в йому цар. |
|
25 І зійшов спітка́ти царя й Мефіво́шет, онук Саулів. А він не оправля́в ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром. |
|
26 І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому́ ти не пішов зо мною, Мефіво́шете?“ |
|
27 А той відказав: „Пане мій ца́рю, — раб мій обмани́в мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульга́вий. |
|
28 Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх! |
|
29 Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого сто́лу. І яке ж я маю право ска́ржитися перед царем?“ |
|
30 І сказав йому цар: „По́що ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поді́лите поле“. |
|
31 І сказав Мефіво́шет до царя: „Нехай він ві́зьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого́!“ |
|
32 А ґілеа́дянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб прове́сти його за Йордан. |
|
33 А Барзілла́й був дуже стари́й, віку восьмидесяти́ літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна люди́на. |
|
34 І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“. |
|
35 І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще ча́су життя мого, що я піду́ з царем до Єрусалиму? |
|
36 Я сьогодні віку восьмидесяти́ літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що́ буду їсти та що́ буду пити? Чи послухаю я ще голосу співакі́в та співа́чок? І по́що буде ще раб твій тягарем для свого пана царя? |
|
37 Трохи пере́йде твій раб із царем за Йордан. І чого́ цар висві́дчує мені оце? |
|
38 Нехай раб твій ве́рнеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган пере́йде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що́ добре в оча́х твоїх“. |
|
39 І сказав цар: „Кімга́н пере́йде зо мною, а я зроблю́ йому, що́ миле в оча́х твоїх. І все, що́ вибереш у мене, я зроблю́ тобі!“ |
|
40 І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзілла́я, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце. |
|
41 І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепрова́дили царя, а також перейшла́ половина Ізраїлевого наро́ду. |
|
42 Аж ось усі ізра́їльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепрова́дили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним? |
|
43 І відповіли́ всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близьки́й цар до нас! І чого то запали́вся тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дару́нки?“ |
Вторая книга царствГлава 19 |
2-а СамуїловаРозділ 19 |
|
1 |
1 |
|
2 В тот день победа обернулась всенародной скорбью: стало известно народу, что царь горюет о сыне. |
2 А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жало́бу по Авесаломові“. |
|
3 И воины возвращались с битвы в город украдкой, как прокрадываются после постыдного бегства с поля боя. |
3 І того дня ця перемо́га обернулася на жало́бу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“ |
|
4 А царь, закрыв лицо, кричал во весь голос: «Сын мой Авессалом, Авессалом, сын мой, сын мой!» |
4 І прокрада́вся народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоро́млений своєю втечею з бо́ю. |
|
5 Тогда Йоав вошел во дворец к царю и сказал: «Ты обесславил ныне всех своих слуг, которые спасли сегодня жизнь тебе, твоим сыновьям и дочерям, женам и наложницам! |
5 А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“ |
|
6 Ты, верно, любишь ненавидящих тебя и ненавидишь любящих: ты показал сегодня, что и военачальники, и воины для тебя — ничто! Теперь я знаю: если бы Авессалом был жив, а мы все мертвы, ты бы был доволен. |
6 |
|
7 Так встань же, выйди и ободри слуг своих, потому что, ГОСПОДОМ клянусь, если не выйдешь — этой же ночью не останется у тебя ни одного человека, и будет эта беда страшнее всех бед, которые постигали тебя с юных лет и доныне». |
7 через те, що ти любиш тих, хто тебе нена́видить, і нена́видиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вожді́в ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесало́м був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в оча́х твоїх... |
|
8 Тогда царь поднялся и сел у ворот, и всему войску возвестили: «Царь сидит у ворот», и все люди стали подходить к царю. |
8 А тепер устань, і говори до серця свої́х рабів. Бо присяга́ю Господом, якщо ти не ви́йдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночува́ти з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що прихо́дило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“ |
|
9 И стал народ во всех родах Израилевых спорить: «Царь избавлял нас от врагов! Он спасал нас от филистимлян, а теперь бежал из страны из-за Авессалома. |
9 І цар устав та й засів у брамі, а всьому наро́дові доне́сли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“ І посхо́дився ввесь народ перед царське́ обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів. |
|
10 Но Авессалом, которого мы помазали над собой, погиб в битве — так что же теперь вы молчите, что мешает вам возвратить царя?» |
10 І спереча́вся ввесь народ по всіх Ізраїлевих племе́нах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филисти́млян, а тепер утік із кра́ю перед Авесаломом. |
|
11 |
11 А Авесало́м, якого ми пома́зали були́ над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“ |
|
12 Братья, вы из одного народа, одной со мной крови, зачем вам быть последними, когда нужно возвратить царя?“ |
12 І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старши́х: Чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому. |
|
13 И Амасе скажите: „Разве ты не из одного со мной народа, не одной со мной крови? Пусть так-то и эдак поступит со мной Бог и добавит к тому еще, если я до конца дней твоих не сделаю тебя военачальником вместо Йоава“». |
13 Ви бра́ття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя? |
|
14 Так он склонил на свою сторону иудеев, всех как одного, и они отправили к царю гонца со словами: «Возвращайся вместе со всеми слугами!» |
14 А Амасі́ скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не бу́деш у мене вожде́м ві́йська по всі дні замість Йоава“. |
|
15 Царь выступил в обратный путь к Иордану, а иудеи шли в Гилгал навстречу ему, чтобы перевести его через Иордан. |
15 І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одно́го чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слу́ги!“ |
|
16 |
16 І вернувся цар, і прийшов аж до Йорда́ну, а Юда прийшов до Ґілґалу назу́стріч царе́ві, щоб перепрова́дити царя через Йордан. |
|
17 а с ним тысяча человек вениаминитян и Цива, слуга Саулова дома, со своими пятнадцатью сыновьями и двадцатью слугами. Они устремились к Иордану, туда, где был царь, |
17 А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зу́стріч царя Давида. |
|
18 и сами перешли на ту сторону, чтобы переправить через Иордан царскую семью и тем угодить царю. Едва Шими, сын Геры, перешел Иордан, он пал ниц пред царем. |
18 І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем. |
|
19 «Не ставь мне в вину, владыка мой, — стал просить он царя, — и не попомни того, как нечестиво поступил слуга твой в день, когда владыка мой царь вышел из Иерусалима. Да не примет этого царь близко к сердцу! |
19 І перейшов поро́н, щоб перепрова́дити царськи́й дім та зробити, що було добре в оча́х його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той перехо́див Йордан, |
|
20 Я, твой слуга, сознаю, что согрешил, и вот сегодня я первым из всего рода Иосифова пришел встретить владыку моего царя!» |
20 та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені пере́ступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого! |
|
21 Авишай, сын Церуи, сказал: «Разве не достоин Шими смерти за то, что проклинал помазанника ГОСПОДНЕГО?» |
21 Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йо́сипового дому перший, щоб вийти зустрі́ти мого пана царя“. |
|
22 Но Давид ответил: «Что мне до того, сыны Церуи, что вы склоняете меня сегодня к злу? Разве такой нынче день, чтобы казнить кого-то в Израиле, — ведь очевидно, что ныне я вновь царь над Израилем!» |
22 А Авіша́й, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього пома́занця?“ |
|
23 И, обратившись к Шими, царь сказал: «Тебя не казнят» — и поклялся ему в том. |
23 А Давид відказав: „Що́ вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану́? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“ |
|
24 |
24 А до Шім'ї цар сказав: „Не помреш!“ І заприсягну́в йому цар. |
|
25 Когда он вышел из Иерусалима навстречу царю, тот спросил его: «Отчего ты не ушел со мной, Мефивошет?» |
25 І зійшов спітка́ти царя й Мефіво́шет, онук Саулів. А він не оправля́в ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром. |
|
26 «Владыка мой царь, — ответил он, — мой слуга обманул меня! Я хотел оседлать осла и верхом отправиться с владыкой моим царем, ведь я хром. |
26 І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому́ ти не пішов зо мною, Мефіво́шете?“ |
|
27 А слуга оклеветал меня перед владыкой моим царем. Но владыка мой царь — как ангел Божий: поступай, как тебе угодно. |
27 А той відказав: „Пане мій ца́рю, — раб мій обмани́в мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульга́вий. |
|
28 Весь род отца моего ничего не заслужил от владыки моего царя, кроме смерти, но ты посадил своего слугу за царский стол — чего еще требовать мне, о чем взывать к царю?» |
28 Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх! |
|
29 Царь ответил ему: «К чему долгие разговоры? Вот мое решение: вы с Цивой должны поделить поля между собой». |
29 Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого сто́лу. І яке ж я маю право ска́ржитися перед царем?“ |
|
30 «Да пусть он возьмет себе всё, — сказал царю Мефивошет, — раз владыка мой царь благополучно вернулся домой!» |
30 І сказав йому цар: „По́що ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поді́лите поле“. |
|
31 |
31 І сказав Мефіво́шет до царя: „Нехай він ві́зьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого́!“ |
|
32 Барзиллай был глубоким стариком: ему было восемьдесят лет. Будучи очень богат, он снабжал царя припасами, пока тот оставался в Маханаиме. |
32 А ґілеа́дянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб прове́сти його за Йордан. |
|
33 Царь предложил Барзиллаю: «Иди со мной, теперь я позабочусь о тебе в Иерусалиме!» |
33 А Барзілла́й був дуже стари́й, віку восьмидесяти́ літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна люди́на. |
|
34 Но Барзиллай отвечал царю: «Сколько мне еще осталось жить, куда уж мне отправляться с царем в Иерусалим? |
34 І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“. |
|
35 Мне теперь восемьдесят лет, отличу ли я доброе от худого, когда стану пробовать пищу и питье, когда стану слушать певцов и певиц? К чему слуге твоему быть обузой владыке моему царю? |
35 І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще ча́су життя мого, що я піду́ з царем до Єрусалиму? |
|
36 Твой слуга пройдет немного с царем за Иордан, но к чему царю наделять меня такой наградой? |
36 Я сьогодні віку восьмидесяти́ літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що́ буду їсти та що́ буду пити? Чи послухаю я ще голосу співакі́в та співа́чок? І по́що буде ще раб твій тягарем для свого пана царя? |
|
37 Позволь слуге твоему вернуться в свой город и умереть там, возле могилы отца и матери. Но вот слуга твой Кимхам, мой сын, — пусть он отправится далее с владыкой моим царем, и поступай с ним, как тебе угодно». |
37 Трохи пере́йде твій раб із царем за Йордан. І чого́ цар висві́дчує мені оце? |
|
38 Царь ответил: «Пусть Кимхам отправится со мной, и я поступлю с ним, как угодно тебе, и всё, чего ни пожелаешь от меня, сделаю тебе». |
38 Нехай раб твій ве́рнеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган пере́йде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що́ добре в оча́х твоїх“. |
|
39 Весь народ перешел через Иордан, и сам царь тоже перешел. Царь поцеловал Барзиллая и благословил его, и тот вернулся к себе. |
39 І сказав цар: „Кімга́н пере́йде зо мною, а я зроблю́ йому, що́ миле в оча́х твоїх. І все, що́ вибереш у мене, я зроблю́ тобі!“ |
|
40 Царь отправился в Гилгал, и Кимхам пошел с ним. Всё войско иудейское и половина воинов израильтян были с царем на переправе. |
40 І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзілла́я, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце. |
|
41 |
41 І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепрова́дили царя, а також перейшла́ половина Ізраїлевого наро́ду. |
|
42 Ответили иудеи израильтянам: «Но ведь царь родственник нам, зачем гневаться по такому поводу? Разве мы ели хлеб царя или получили от него подарки?» |
42 Аж ось усі ізра́їльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепрова́дили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним? |
|
43 Израильтяне отвечали иудеям так: «В царстве — десять частей наших, так что и Давид более наш, чем ваш! Что же вы обесславили нас? Разве не мы первыми заговорили о том, чтобы возвратить нашего царя?» Но ответ иудеев был более резким и обидным, чем ответ израильтян. |
43 І відповіли́ всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близьки́й цар до нас! І чого то запали́вся тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дару́нки?“ |